Як будували хмарочоси в Америці

Мені багато років не давала спокою ось ця фотографія, що часто трапляється на постерах і обкладинках. Конкретно питання всередині мене було: як ці чоловіки потрапили на балку.

"Lunchtime atop a Skyscraper" (Обід на вершині хмарочоса) - фотографія із серії "Construction Workers Lunching on a Crossbeam - 1932" фотографа Charles C. Ebbets

Таке диво як хмарочос, не стало б можливим без винаходу сталевого каркаса. Збірка сталевого каркаса будівлі - найнебезпечніша і найскладніша частина будівництва. Саме якість і швидкість складання каркаса визначає, чи буде проєкт реалізовано в строк і в рамках бюджету.

Ось тому клепальники - найважливіша професія при будівництві хмарочоса.
Клепальники - це каста зі своїми законами: зарплата клепальника за робочий день 15$, більша за будь-якого кваліфікованого робітника на будівництві; вони не виходять на роботу під час дощу, вітру або туману, їх не зараховано до штату підрядника.

Вони не одинаки, вони працюють бригадами з чотирьох осіб, і варто одному з бригади не вийти на роботу, не виходить ніхто. Чому ж у розпал Великої депресії на це дивляться крізь пальці всі, від інвестора до виконроба?

"Кухар" "варить" заклепки - невеликими міхами жене в піч повітря, щоб розігріти їх до потрібної температури. Заклепка прогрілася (не надто сильно - провернеться в отворі й доведеться її висвердлювати; і не надто слабко - не розклепається), тепер потрібно передати заклепку туди, де вона скріплюватиме балки.

Яка балка коли кріпитиметься, відомо лише заздалегідь, та й пересувати гарячу піч протягом робочого дня не можна. Тому часто місце кріплення знаходиться від "кухаря" метрів за 30 (тридцять), іноді вище, іноді нижче на 2-3 поверхи.

Передати заклепку можна єдиним способом - кинути.

"Кухар" повертається до "воротаря" і мовчки, переконавшись, що воротар готовий до прийому, щипцями кидає розпечену до червоного 600-грамову болванку в його бік. Іноді на траєкторії вже зварені балки, кинути потрібно один раз, точно і сильно.

"Воротар" стоїть на вузькому помості або просто на голій балці поруч із місцем клепки. Його мета - зловити залізяку, що летить, звичайною бляшаною консервною банкою. Він не може рушити з місця, щоб не впасти. Але зловити заклепку він зобов'язаний, інакше вона маленькою бомбою впаде на місто.

"Стрілець" і "упор" чекають. "Воротар", спіймавши заклепку, заганяє її в отвір. "Упор" із зовнішнього боку будівлі, висячи над прірвою, сталевим стрижнем і власною вагою утримує капелюшок заклепки. "Стрілець" 15-кілограмовим пневматичним молотом протягом хвилини розклепує її з іншого боку.

Найкраща бригада проробляє цей фокус понад 500 разів за день, середня - близько 250ти.

На фотографіях - найкраща в 1930-му бригада, зліва направо: "кухар", "воротар", "упор", і стрілок".

Небезпеку цієї роботи можна проілюструвати таким фактом: муляри на будівництві страхуються за ставкою 6% від зарплати, теслі - 4%. Ставка клепальника - 25-30%%.

Одна людина загинула в Крайслер-Білдінг,
четверо - на Уолл-стріт-40,
п'ятеро - на Емпайр-Стейт.

Каркас хмарочоса складається із сотень сталевих профілів завдовжки кілька метрів і масою в кілька тонн, так званих beams. Зберігати їх під час будівництва хмарочоса ніде - ніхто не дозволить організувати склад у центрі міста, в умовах щільної забудови, на муніципальній землі.

Ба більше, всі елементи конструкції різні, кожен може бути використаний в одному єдиному місці, тому спроба організації навіть тимчасового складу, наприклад, на одному з останніх збудованих поверхів, може призвести до великої плутанини і зриву термінів будівництва.

Саме тому, коли я писав, що робота клепальників найважливіша і найскладніша, я не згадував, що вона до того ж найнебезпечніша і найважча. Робота важча і небезпечніша, ніж у них - робота кранової бригади.

Замовлення на бімси було узгоджено з металургами ще кілька тижнів тому, вантажівки підвозять їх до місця будівництва хвилина в хвилину, незалежно від погоди їх необхідно розвантажити негайно.

Деррік-кран - стріла на шарнірі, знаходиться на останньому побудованому поверсі, монтажники - поверхом вище. Оператор лебідки може перебувати на будь-якому поверсі вже побудованої будівлі, адже ніхто не збирається зупиняти підйом і відволікати інші крани для підняття важкого механізму на кілька поверхів вище для зручності монтажників. Тому піднімаючи багатотонний швелер, оператор не бачить ні саму балку, ні машину, яка її привезла, ні своїх товаришів.

Єдиний орієнтир для управління - удар дзвону, що подається підмайстром за сигналом бригадира, який перебуває разом з усією бригадою десятками поверхів вище. Удар - вмикає мотор лебідки, удар - вимикає.

Поруч працюють кілька бригад клепальників зі своїми молотами (ви чули коли-небудь шум відбійного молотка?), інші кранівники піднімають за командами своїх дзвонів інші швелери. Помилитися і не почути удар не можна - швелер або протаранить стрілу крана, або скине зі встановленої вертикальної балки монтажників, які готуються його закріпити.

Бригадир, керуючи дерриком через двох операторів, одного з яких він не бачить, домагається збігу отворів під клепку на встановлених вертикальних балках з отворами на піднімається швелері з точністю до 2-3 міліметрів. Тільки після цього пара монтажників може закріпити швелер, що розгойдується, часто мокрий, величезними болтами і гайками.

У Нью-Йорку на 6-ій авеню є пам'ятники цим хлопцям, встановлений 2001 р. Моделлю стала найвідоміша фот-ка, вона тут у прев'ю перша. Так от, зробили пам'ятник спочатку точно так, як на фото, тобто 11 чуваків сидять на балці.

А потім крайнього праворуч прибрали під корінь. І тільки через те, що в нього в руках пляшка віскі! Мабуть не хотіли руйнувати легенду про бравих хлопців. Тепер це 10 цілком пристойних хлопців, які сидять на сталевій балці.

На багатьох репродукціях знімка зазначено, що його авторство невідоме. Однак архів Бетмана, володар авторських прав на фотографію, за результатами багатомісячної експертизи, проведеної приватною детективною фірмою, визнав автором знімка Еббетса. Це сталося тільки в жовтні 2003 року.

Є версія, що для роботи в цих бригадах відбирали людей, у яких відсутній страх висоти від народження. Начебто це індіанці якогось племені з такою загальною вродженою особливістю. Ось тільки невідомо, чи правда це. Тут http://en.wikipedia.org/wiki/Mohawk_people є про мохавків, з 30-х років потрапили до Нью-Йорка і було помічено, що не бояться висоти.

Пам'ятники відважним будівельникам

Будівля була побудована на гроші Джона Рокфеллера молодшого, сина засновника "Standard Oil", батька нинішнього Рокфеллера, відомого прихильника нового світового порядку. У Вікіпедії пишеться про причетність його в молодості до фінансових махінацій. Відомостям, які подають ці власники заводів, газет, пароплавів, я б не став довіряти.

Будівництво це - найбільше фінансове підприємство, повідомлення про жертви будівництва могло відштовхнути потенційних наймачів приміщень, і без того, будівля була збитковою до 1950 року, не заповнювалась повністю. А об'єктивність ЗМІ, контрольованих масонами, - давно зруйнований міф. Будівля мала стати опорою "американської мрії", а такі міфи ретельно плекають.