Вікно Овертона (Overton Window)

Вікно Овертона (вікно дискурсу) - соціологічна концепція існування рамок допустимого спектра думок у публічних висловлюваннях політиків та активістів з точки зору поточного суспільного дискурсу.

Концепція використовується політологами, політичними аналітиками, істориками, культурологами тощо в усьому світі. Назва концепції задумана як пам'ять про її автора - американського юриста і громадського діяча Джозефа Овертона.

Історія створення концепції Вікна Овертона

Концепція вікна дискурсу була запропонована Джозефом Овертоном у середині 1990-х років під час роботи в Макинакському центрі публічної політики як зручна модель для оцінювання суджень за ступенем їхньої прийнятності для відкритого політичного обговорення.

Концепцію активно використовували у внутрішніх семінарах центру, але вперше сформулювали в публікації для широкої публіки лише 2006 року, через три роки після загибелі Овертона.

Ідея Вікна Овертона (вікна дискурсу) отримала визнання, а співробітники Макинакського центру доклали багато зусиль для популяризації та розвитку ідеї, створивши цикл матеріалів, присвячених вікну Овертона.

Неоконсервативний публіцист і політик Джошуа Тревіньо розвинув ідею вікна дискурсу, запропонувавши 2006 року шестиступеневу оціночну шкалу для класифікації ідей за ступенем їхньої припустимості у відкритому обговоренні та вказав на шкалі межі вікна дискурсу.

Також Тревіньо висловив думку, що зміна рамок вікна Овертона може бути використана для свідомого зсуву суспільного консенсусу.

Пізніше концепцію розвинув і популяризував політичний коментатор Гленн Бек у книжковому трилері Вікно Овертона.

Також і сам Бек спочатку заявляв, що його роман лише видозмінив ідею Овертона про те, що "політик отримує підтримку залежно від прийнятності його ідей аудиторією" в "теорію змови, де це вікно не визначає допустимість слів політика для його аудиторії, а визначає саму норму через політиків".

Після цього вже перетворена ідея вікна була опублікована Джо Картером у його дослідженні "Як знищити культуру за 5 простих кроків" (How to destroy a culture in 5 easy steps), спонсорованому релігійним центром. Сама робота зазнала величезної критики, але зважаючи на галас навколо неї, ідея про змову стала вкрай популярною серед населення США, а потім і всього світу.

Початкова ідея Овертона про те, що політики змушені підлаштовуватися під думку суспільства, була перетворена на теорію змови про те, що політики формують думку суспільства в тих чи інших питаннях.

Зміст концепції Вікна Овертона

Овертон вважав, що віссю політичного дискурсу є більший або менший ступінь свободи, який він пов'язував зі ступенем регламентації суспільних інститутів з боку держави.

Згідно з моделлю Овертона, у кожен момент часу деякі ідеї становлять чинну норму, утворюючи точку відліку, а решта ідей можуть або входити в діапазон допустимих, або ні. Пізніше американський неоконсерватор Джошуа Тревіньо запропонував для оцінки допустимості ідей таку шкалу

• Немислимі (Unthinkable)
• Радикальні (Radical)
• Прийнятні (Acceptable)
• Розумні (Sensible)
• Стандартні (Standard, Popular)
• Чинна норма (Current standard)

Межами вікна нейтрального політичного дискурсу Тревіньо пропонував вважати ідеї, що потрапляють у розряд прийнятних. Висловлювання, що лежать у межах вікна дискурсу, можна вважати політично безпечними, безризиковими для публічного політика, який бажає зберегти імідж передбачуваності та надійності для продовження політичної кар'єри.

Підтримку ж ідей за рамками вікна сам Овертон вважав ризикованою і потенційно шкідливою для політичної кар'єри. Зіставлення фактичних висловлювань політиків із декларованими політичними позиціями дало змогу Овертону дійти висновку, що поведінка більшості демократично обираних публічних політиків здебільшого визначається громадською думкою, лежить усередині вікна дискурсу і слабо залежить від їхніх особистих переконань.

Поява і закріплення нових ідей у політиці, згідно з моделлю, відбувається під час переміщення вікна дискурсу, що дає змогу безпечно обговорювати ідеї та рішення, які вважали до цього занадто радикальними.

Подальший розвиток концепції після смерті Овертона, в основному, стосувався вивчення еволюції рамок вікна під впливом поточних політичних подій і дискурсу засобів масової інформації. Зокрема, Джозеф Леман, президент Макінакського центру публічної політики висловив думку, що найбільш стійкі зрушення вікна політичного дискурсу є наслідками глибоких соціальних змін.

Як приклад слабко обґрунтованого політичного зсуву Леман наводив "Сухий закон", відзначаючи, з одного боку, існування соціального запиту на заборону вживання алкоголю, а з іншого - недостатню соціальну базу для довготривалої стійкості цієї політики.

Також Леман зазначав, що свідома підтримка ідей поза вікном Овертона, як правило, притаманна або сильним лідерам, дії та висловлювання яких змінюють рамки дискурсу, або політичним аутсайдерам, для яких в умовах представницької демократії така підтримка означатиме помітну втрату політичного капіталу.

Вживання терміна Вікно Овертона

Простота і наочність ідеї створили терміну помітну популярність, при цьому до вихідної концепції деякі автори додали ідею про можливі свідомі маніпуляції рамками вікна дискурсу. Сам автор і популяризатори терміна хоча й допускали можливість маніпуляцій рамками дискурсу, але вважали поширення неправдивої інформації поганою політикою.

Концепцію залучали для пояснення несподіваних явищ у суспільному та політичному житті різних країн світу, зокрема, робили спроби пояснити маніпуляцією рамками дискурсу перемогу Дональда Трампа, результат голосування щодо Brexit, раптове зростання популярності лівих політиків.

Критика концепції Вікна Овертона

Вікно Овертона, як уявлення Джошуа Тревіньо і Джо Картера, піддавалося критиці фахівців із суспільних наук як за примітивізацію теорії соціальних фреймів, так і за фактичне зведення ідеї до конспірологічної теорії.

Також зазначалося, що через різноманіття соціальних прошарків у сучасному суспільстві ідея єдиного для всіх "вікна дискурсу" може бути просто незастосовною.