Психічні типи людей та архетипи за К. Юнгом
Праці Фройда, попри їхній дискусійний характер, викликали бажання в групи провідних учених того часу попрацювати разом із ним у Відні. Деякі з цих науковців згодом відійшли від психоаналізу, щоб шукати нові підходи до розуміння людини. Карл Густав Юнг був найвидатнішим серед перебіжчиків із табору Фрейда.
Як і Фройд, К. Юнг присвятив себе вченню динамічних неусвідомлюваних потягів на людську поведінку та досвід. Однак, на відміну від першого, Юнг стверджував, що зміст несвідомого є чимось більшим, аніж пригнічені сексуальні та агресивні спонукання. Згідно з юнґівською теорією особистості, відомою як аналітична психологія, індивідууми вмотивовані інтрапсихічними силами образами, походження яких сягає в глиб історії еволюції. Це вроджене несвідоме містить глибоко вкорінений духовний матеріал, який і пояснює притаманне всьому людству прагнення до творчого самовираження і фізичної досконалості.
Інше джерело розбіжностей між Фрейдом і Юнгом - ставлення до сексуальності як до переважної сили в структурі особистості. Фрейд трактував лібідо, в основному, як сексуальну енергію, а Юнг розглядав його як дифузну творчу життєву силу, що виявляється найрізноманітнішими шляхами - як, наприклад, у релігії або прагненні до влади. Тобто, в розумінні Юнга, енергія лібідо концентрується в різних потребах - біологічних або духовних - у міру того, як вони виникають.
Душа за К. Юнгом
Юнг стверджував, що душа (у теорії Юнга термін, аналогічний до особистості) складається з трьох окремих структур, які взаємодіють: его, особистого несвідомого і колективного несвідомого [Jung, 193/1969].
Его
Его є центром сфери свідомості. Воно являє собою компонент psyche, що містить у собі всі ті думки, почуття, спогади й відчуття, завдяки яким ми відчуваємо свою цілісність, сталість і сприймаємо себе людьми. Це слугує основою нашої самосвідомості, і завдяки їй ми здатні бачити результати своєї звичайної свідомої діяльності.
Личное бессознательное
Личное бессознательное вмещает в себя конфликты и воспоминания, которые когда — то осознавались, но теперь подавлены или забыты. В него входят и те чувственные впечатления, которым недостает яркости для того, чтобы быть отмеченными в сознании. Таким образом, юнговская концепция личного бессознательного в чем-то похожа на концепцию Фрейда.
Однако Юнг пошел дальше Фрейда, сделав упор на том, что личное бессознательное содержит в себе комплексы, или скопление эмоционально заряженных мыслей, чувств и воспоминаний, вынесенных индивидуумом из его прошлого личного опыта или из родового, наследственного опыта.
Согласно представлениям Юнга, эти комплексы скомпонованные вокруг самых обычных тем, могут оказывать достаточно сильное влияние на поведение индивидуума. Например, человек с комплексом власти может расходовать значительное количество психической энергии на деятельность, прямо или символически связанную с темой власти.
То же самое может быть верным и в отношении человека, находящегося под сильным влияние матери, отца или под властью денег, секса или какой-нибудь другой разновидности комплексов. Однажды сформировавшись, комплекс начинает влиять на поведение человека и его мироощущение.
Юнг утверждал, что материал личного бессознательного у каждого из нас уникален и, как правило, доступен для осознания. В результате компоненты комплекса или даже весь комплекс могут осознаваться и оказывать чрезмерно сильное влияние на жизнь индивида.
Колективне несвідоме
Юнг висловив думку про існування глибшого шару в структурі особистості, який він назвав колективним несвідомим. Колективне несвідоме являє собою сховище латентних слідів пам'яті людства і навіть наших людиноподібних предків.
У ньому відображені думки і почуття, спільні для всіх людських істот, які є результатом нашого спільного емоційного минулого. Як говорив сам Юнґ, "у колективному несвідомому міститься вся духовна спадщина людської еволюції, що відродилася в структурі мозку кожного індивідуума" [Campbell, 1971].
Таким чином, зміст колективного несвідомого складається завдяки спадковості й однаковий для всього людства. Важливо зазначити, що концепція колективного несвідомого була основною причиною розбіжності між Юнгом і Фройдом.
Архетипи за Юнгом
Юнг висловив гіпотезу про те, що колективне несвідоме складається з потужних первинних психічних образів, так званих архетипів (буквально, "первинних моделей").
Архетипи - вроджені ідеї або спогади, які привертають людей сприймати, переживати і реагувати на події певним чином. Насправді, це не спогади чи образи як такі, а скоріше, саме сприятливі чинники, під впливом яких люди реалізують у своїй поведінці універсальні моделі сприйняття, мислення та дії у відповідь на будь-який об'єкт чи подію.
Вродженою тут є саме тенденція реагувати емоційно, когнітивно та поведінково на конкретні ситуації - наприклад, у разі несподіваного зіткнення з батьками, коханою людиною, незнайомцем, зі змією чи смертю.
У ряду безлічі архетипів, описаних Юнгом, стоять мати, дитина, герой, мудрець, божество Сонця, шахрай, Бог і смерть.
Будь-яка спроба дати вичерпний перелік архетипів була б марною, оскільки вони мають тенденцію поєднуватися один з одним і обмінюватися якостями, що ускладнює визначення того, де закінчується один архетип і починається інший. Наприклад, якості архетипу тіні можуть бути помітними в архетипному образі аніми або анімуса. Один архетип також може проявлятися в різних формах, що ставить питання про те, чи слід говорити про чотири або п'ять різних архетипів, чи лише про чотири або п'ять форм одного архетипу.
Приклади архетипів, описаних Юнгом
- Архетип - Визначення - Символи
- Аніма - Несвідомий жіночий бік особистості чоловіка - Жінка, Діва Марія, Мона Ліза
- Анімус - Несвідомий чоловічий бік особистості жінки - Чоловік, Ісус Христос, Дон Жуан
- Персона - Соціальна роль людини, що виникає із суспільних очікувань і навчання в ранньому віці - Маска
- Тінь - Несвідома протилежність того, що індивід наполегливо стверджує у свідомості - Сатана, Гітлер, Хусейн
- Самість - Втілення цілісності та гармонії, регулювальний центр особистості - Мандала
- Мудрець - Персоніфікація життєвої мудрості та зрілості - Пророк
- Бог - Кінцева реалізація психічної реальності, спроєктованої на зовнішній світ - Сонячне око
Юнг вважав, що кожен архетип пов'язаний з тенденцією виражати певного типу почуття і думки щодо відповідного об'єкта або ситуації. Наприклад, у сприйнятті дитиною своєї матері присутні аспекти її актуальних характеристик, забарвлені неусвідомлюваними уявленнями про такі архетипічні материнські атрибути, як виховання, родючість і залежність.
Далі, Юнг припускав, що архетипічні образи та ідеї часто відображаються у сновидіннях, а також нерідко трапляються в культурі у вигляді символів, які використовують у живописі, літературі, релігії. Особливо він підкреслював, що символи, характерні для різних культур, часто виявляють разючу схожість, тому що вони сходять до загальних для всього людства архетипів. Наприклад, у багатьох культурах йому зустрічалися зображення мандали, що є символічними втіленнями єдності та цілісності "Я". Юнг вважав, що розуміння архетипових символів допомагає йому в аналізі сновидінь пацієнта.
Кількість архетипів у колективному несвідомому може бути необмеженою. Однак особлива увага в теоретичній системі Юнга приділяється персоні, аніме й анімусу, тіні та самості.
Персона
Персона (від латинського слова "persona", що означає "маска") - це наше публічне обличчя, тобто те, як ми проявляємо себе у стосунках з іншими людьми. Персона позначає безліч ролей, які ми програємо відповідно до соціальних вимог. У розумінні Юнга, персона служить меті справляти враження на інших або приховувати від інших свою справжню сутність.
Персона як архетип необхідна нам, щоб ладнати з іншими людьми в повсякденному житті. Однак Юнг попереджав про те, що якщо цей архетип набуває великого значення, то людина може стати неглибокою, поверхневою, зведеною до однієї тільки ролі та відчуженою від істинного емоційного досвіду.
Тінь
На противагу тій ролі, яку відіграє в нашому пристосуванні до навколишнього світу персона, архетип тінь представляє пригнічений темний, поганий і тваринний бік особистості. Тінь містить наші соціально неприйнятні сексуальні та агресивні імпульси, аморальні думки і пристрасті. Але в тіні є й позитивні сторони.
Юнг розглядав тінь як джерело життєвої сили, спонтанності та творчого начала в житті індивідуума. Згідно з Юнгом, функція цього полягає в тому, щоб спрямовувати в потрібне русло енергію тіні, приборкувати згубний бік нашої натури до такої міри, щоб ми могли жити в гармонії з іншими, але в той самий час відкрито виражати свої імпульси і насолоджуватися здоровим і творчим життям.
Анима и Анимус
В архетипах анимы и анимуса выражение признание Юнгом врожденной андрогинной природы людей. Анима представляет собой внутренний образ женщины в мужчине, его бессознательную женскую сторону; в то время как анимус — внутренний образ мужчины в женщине, её бессознательная мужская сторона.
Эти архетипы основаны, по крайней мере частично, на том биологическом факте, что в организме мужчины и женщины, вырабатываются и мужские, и женские гормоны. Этот архетип, как считал Юнг, эволюционировал на протяжении многих веков в коллективном бессознательном как результат опыта взаимодействия с противоположным полом.
Многие мужчины, до некоторой степени, “феминизировались” в результате многолетней совместной жизни с женщинами, а для женщин является верным обратное. Юнг настаивал на том, что анима и анимус, как и все другие архетипы, должны быть выражены гармонично, не нарушая общего баланса, чтобы не тормозилось развитие личности в направлении самореализации.
Иными словами, мужчина должен выражать свои феминные качества наряду с маскулинными, а женщина должна проявлять свои маскулинные качества, так же, как и феминные. Если же эти необходимые атрибуты остаются неразвитыми, результатом явится односторонний рост и функционирование личности.
Самість
Самість - найважливіший архетип у теорії Юнга. Самість являє собою серцевину особистості, навколо якої організовані всі інші елементи.
Коли досягнуто інтеграції всіх аспектів душі, людина відчуває єдність, гармонію і цілісність. Таким чином, у розумінні Юнга розвиток самості - це головна мета людського життя. Основним символом архетипу самості є мандала та її численні різновиди (абстрактне коло, німб святого, вікно-розетка).
За Юнгом, цілісність і єдність "Я", символічно виражені в завершеності фігур, на кшталт мандали, можна виявити у снах, фантазіях, міфах, у релігійному та містичному досвіді. Юнг вважав, що релігія є великою силою, яка сприяє прагненню людини до цілісності та повноти. Водночас гармонізація всіх частин душі - складний процес.
Справжньої врівноваженості особистісних структур, як вважав він, досягти неможливо, щонайменше, до цього можна прийти не раніше середнього віку. Ба більше, архетип Самості не реалізується доти, доки не настане інтеграція і гармонія всіх аспектів душі, свідомих і несвідомих.
Тому досягнення зрілого "Я" потребує сталості, наполегливості, інтелекту та великого життєвого досвіду.
Інтроверти та екстраверти
Найвідомішим внеском Юнга в психологію вважаються описані ним дві основні спрямованості, або життєві установки: екстраверсія та інтроверсія.
Згідно з теорією Юнга, обидві орієнтації співіснують у людині одночасно, але одна з них стає домінантною.
В екстравертній установці проявляється спрямованість інтересу до зовнішнього світу - інших людей і предметів. Екстраверт рухливий, балакучий, швидко встановлює стосунки і прихильності, зовнішні чинники є для нього рушійною силою.
Інтроверт, навпаки, занурений у внутрішній світ своїх думок, почуттів і досвіду. Він споглядальний, стриманий, прагне усамітнення, схильний віддалятися від об'єктів, його інтерес зосереджений на собі самому. Згідно з Юнгом, в ізольованому вигляді екстравертної та інтровертної установки не існує.
Зазвичай вони присутні обидві і перебувають в опозиції одна до одної: якщо одна проявляється як провідна, інша виступає як допоміжна. Результатом комбінації провідної та допоміжної его-орієнтації є особистості, чиї моделі поведінки визначені та передбачувані.
Невдовзі після того, як Юнг сформулював концепцію екстраверсії та інтроверсії, він дійшов висновку, що за допомогою цієї протилежних орієнтацій неможливо достатньо повно пояснити всі відмінності у ставленні людей до світу.
Тому він розширив свою типологію, включивши в неї психологічні функції. Чотири основні функції, виокремлені ним, - це мислення, відчуття, почуття та інтуїція.
Мислення і почуття
Мислення і почуття Юнг відніс до розряду раціональних функцій, оскільки вони дають змогу утворювати судження про життєвий досвід.
Мислячий тип судить про цінність тих чи інших речей, використовуючи логіку й аргументи.
Протилежна мисленню функція - почуття - інформує нас про реальність мовою позитивних чи негативних емоцій. Тип, що відчуває, фокусує свою увагу на емоційному боці життєвого досвіду та судить цінності речей у категоріях "поганий чи добрий", "приємний чи неприємний", "спонукає до чогось чи викликає нудьгу".
За Юнгом, коли мислення виступає в ролі провідної функції, особистість орієнтована на побудову раціональних суджень, мета яких - визначити, чи є оцінюваний досвід істинним або хибним. А коли провідною функцією є почуття, особистість орієнтована на винесення суджень про те, чи є досвід, насамперед, приємним, чи неприємним.
Відчуття та інтуїція
Другу пару протилежних функцій - відчуття та інтуїція - Юнг назвав ірраціональними, тому що вони просто пасивно "схоплюють", реєструють події в зовнішньому або у внутрішньому світі, не оцінюючи їх та не пояснюючи їхнє значення.
Відчуття являє собою безпосереднє, безоціночне реалістичне сприйняття світу. Тип, що відчуває, особливо проникливий щодо смаку, запаху та інших відчуттів від стимулів з навколишнього світу. Навпаки, інтуїція характеризується сублімінальним і несвідомим сприйняттям поточного досвіду.
Інтуїтивний тип покладається на передчуття і здогадки, схоплюючи суть життєвих подій. Юнг стверджував, що, коли провідною функцією є відчуття, людина осягає реальність мовою явищ, нібито вона фотографувала її. З іншого боку, коли провідною функцією є інтуїція, людина реагує на несвідомі образи, символи та приховане значення того, що переживається.
Кожна людина наділена всіма чотирма психологічними функціями. Однак як тільки одна особистісна орієнтація зазвичай є домінантною, так само, тільки одна функція з раціональної або ірраціональної пари зазвичай переважає й усвідомлюється.
Цікаво що можна провести аналогію щодо PAEI теорії менеджмента Адізеса де теж 4 функції. На майбутнє можна зробити дослідження щодо перетину цих дисциплін, можливо там вийдуть цікаві перетини.
Інші функції занурені в несвідоме і відіграють допоміжну роль у регуляції поведінки людини. Будь-яка функція може бути провідною. Відповідно, спостерігаються мислячий, чуттєвий, відчутний та інтуїтивний типи індивідуумів. Згідно з теорією Юнга, інтегрована особистість для подолання життєвих ситуацій використовує всі протилежні функції.
Дві его-орієнтації та чотири психологічні функції, взаємодіючи, утворюють вісім різних типів особистості. Наприклад, екстравертний розумовий тип фокусується на об'єктивних фактах навколишнього світу, що мають практичне значення. Він зазвичай справляє враження холодної та догматичної людини, яка живе відповідно до встановлених правил.
Цілком можливо, що прототипом екстравертного розумового типу був З. Фрейд. Інтровертний інтуїтивний тип, навпаки, зосереджений на реальності власного внутрішнього світу. Цей тип зазвичай ексцентричний, тримається осторонь від оточуючих. У цьому разі Юнг, імовірно, як прототип мав на увазі себе.
На відміну від Фрейда, який приділяв особливу увагу раннім рокам життя як вирішальному етапу у формуванні моделей поведінки особистості, Юнг розглядав розвиток особистості як динамічний процес, як еволюцію протягом усього життя. Він майже нічого не говорив про соціалізацію в дитинстві та не поділяв поглядів Фрейда щодо того, що визначальними для поведінки людини є лише події минулого (особливо психосексуальні конфлікти).
З точки зору Юнга, людина постійно набуває нових умінь, досягає нових цілей, реалізує себе дедалі повніше. Він надавав великого значення такій життєвій меті індивіда, як "набуття самості", що є результатом прагнення всіх компонентів особистості до єдності. Ця тема прагнення до інтеграції, гармонії та цілісності надалі повторилася в екзистенціальній та гуманістичній теоріях особистості.
Згідно з Юнгом, кінцева життєва мета - це повна реалізація "Я", тобто становлення єдиного, неповторного і цілісного індивіда. Розвиток кожної людини в цьому напрямі є унікальним, він триває впродовж усього життя і містить у собі процес, що дістав назву індивідуація.
Говорячи спрощено, індивідуація - це динамічний і еволюційний процес інтеграції багатьох протидіючих внутрішньоособистісних сил і тенденцій. У своєму кінцевому вираженні індивідуація передбачає свідому реалізацію людиною своєї унікальної психічної реальності, повний розвиток і вираження всіх елементів особистості.
Архетип самості стає центром особистості та врівноважує багато протилежних якостей, що входять до складу особистості як єдиного головного цілого. Завдяки цьому вивільняється енергія, необхідна для тривалого особистісного зростання. Підсумок здійснення індивідуації, що дуже непросто досягається, Юнг назвав самореалізацією.
Він вважав, що ця кінцева стадія розвитку особистості доступна тільки здібним і високоосвіченим людям, які мають достатнє для цього дозвілля. Через ці обмеження самореалізація недоступна переважній більшості людей.
Якщо стаття була для вас корисна підпишіться на розсилку або на мій телеграм канал.